Будь-яка достатньо просунута Дж. К. Ролінґ не відмінна від магії.
— Це звучить як щось, що я б зробив, чи не так?
Ранок пʼятниці, сніданок. Гаррі відкусив величезний шматок тоста й спробував нагадати своєму мозку, що швидке вминання їжі насправді аж ніяк не наблизить його до підземель. У будь-якому разі, у них ще ціла година часу для навчання між сніданком і початком “Зіль і настійок”.
Але ж підземелля! У Гоґвортсі! Уява Гаррі вже замальовувала безодні, вузькі містки, канделябри зі смолоскипами й плями яскравого моху. Чи будуть там щури? А чи будуть там дракони?
— Гаррі Поттере, — тихо пролунало з-за його спини.
Гаррі озирнувся через плече й побачив Ерні Макмілана, що був охайно одягнутий у оздоблену жовтим мантію й здавався трохи схвильованим.
— Невіл вважає, що мені варто попередити тебе, — тихо сказав він. — Гадаю, він правий. Будь обережним з майстром настійок на наших сьогоднішніх заняттях. Старші гафелпафці розповіли нам, що професор Снейп може бути дуже злобним до людей, що йому не подобаються, а йому не подобається більшість людей, що не є слизеринцями. Якщо ти скажеш йому щось зухвале… Це може бути дуже погано для тебе, судячи з того, що я чув. Просто не висовуйся й спробуй зробити все, щоб він тебе не помітив.
Гаррі знадобився деякий час, щоб перетравити це, а потім він здійняв брови. (Гаррі дуже хотів навчитися здіймати лише одну брову, як Спок, проте йому це так і не вдалося.)
— Дякую. Можливо, ти врятував мене від страшної халепи.
Ерні кивнув і пішов назад до гафелпафського стола.
Гаррі продовжив їсти свій тост.
Лише чотири укуси потому хтось сказав “перепрошую”. Гаррі обернувся й побачив старшого рейвенкловця, що здавався трохи схвильованим…
Трохи пізніше, коли Гаррі вже доїдав третю тарелю бекону. (Він вирішив побільше їсти на сніданок. В обід завжди можна було зʼїсти поменше, якщо він не використовував часоворот.) І ось ззаду звучить чергове “Гаррі?”
— Так, — втомлено сказав Гаррі, — я постараюся не привертати уваги професора Снейпа…
— О, та це безнадійно, — сказав Фред.
— Цілковито безнадійно, — сказав Джордж.
— Тому ми попросили ельфів-домовиків спекти тобі торт, — сказав Фред.
— Ми поставимо туди стільки свічок, скільки ти втратиш очок Рейвенклову, — сказав Джордж.
— І влаштуємо на твою честь вечірку за ґрифіндорським столом в обід, — сказав Фред.
— Сподіваємося, що це тебе підбадьорить, — завершив Джордж.
Гаррі проковтнув останній шматок бекону й обернувся.
— Гаразд. Після професора Бінса я вже не збирався таке питати, чесно, проте якщо професор Снейп настільки жахливий, то чому його не звільнять?
— Звільнять? — запитав Фред.
— Ти маєш на увазі відпустять? — запитав Джордж.
— Так. Саме це роблять з поганими вчителями. Їх звільняють. Тоді наймають натомість кращих вчителів. Я так розумію, у вас тут немає професійних спілок чи контрактів з учителями?
Фред із Джорджем спохмурніли так, як могли б спохмурніти старійшини племені збирачів та мисливців, якби хтось розповів їм про диференціальні рівняння.
— Не знаю, — за деякий час сказав Фред. — Я про це ніколи не думав.
— Я теж, — сказав Джордж.
— Ага, — сказав Гаррі, — весь час таке чую. До зустрічі на обіді, хлопці, і не ображайтеся, якщо на торті не буде жодної свічки.
Фред з Джорджем розсміялися, ніби Гаррі сказав щось смішне, вклонилися йому й пішли назад до ґрифіндорців.
Гаррі повернувся до сніданку й ухопив кекс. Він уже був ситим, проте відчував, що цього ранку витратить багато калорій.
Гаррі їв кекс і розмірковував про найгіршого з учителів, що він досі зустрічав: професора історії Бінса. Професор Бінс був привидом. Судячи з того, що Герміона розповідала була про привидів, навряд чи вони були повністю свідомими. Привидами не було зроблено жодного відомого відкриття чи якоїсь творчої роботи, хай ким вони були за життя. Привидам було навіть складно згадати, котре зараз сторіччя. Герміона казала була, що вони — щось на кшталт випадкових портретів, що відбиті в навколишню матерію викидом психічної енергії під час раптової смерті чарівника.
Гаррі зустрічав дурних вчителів протягом безплідних набігів у маґлівську освіту — його тато, звісно, набагато ретельніше вибирав репетиторів з випускників — проте на історії він вперше побачив учителя, що буквально не мав інтелекту.
І це було помітно. Гаррі здався був за пʼять хвилин і почав читати підручник. Коли стало зрозуміло, що “професор Бінс” не заперечуватиме, то Гаррі також дістав з капшучка вушні затички.
Привидам не треба було платити зарплатню? Ось і все? Чи звільнити когось у Гоґвортсі було буквально неможливо навіть після смерті?
Тепер видавалося, що професор Снейп мав звичку поводитися цілковито жахливо з усіма, крім слизеринців, і нікому навіть не спало на думку розпрощатися з ним.
А директор спалив був курку.
— Перепрошую, — схвильовано сказав хтось за спиною.
— Присягаюся, — сказав Гаррі не обертаючись, — це місце на вісім з половиною відсотків таке ж погане, як Оксфорд за оповідями тата.
Гаррі важко крокував камʼяними коридорами. Він виглядав ображеним, роздратованим і розлюченим водночас.
— Підземелля! — прошипів Гаррі. — Підземелля! Це не підземелля! Це підвал! Підвал!
Деякі рейвенкловки дивно на нього дивилися. Хлопці вже встигли звикнути.
Видавалося, поверх, що на ньому розташовувався клас настійок, називався “підземелля” лише через те, що був під землею й трохи прохолоднішим за решту замку.
У Гоґвортсі! У Гоґвортсі! Гаррі чекав усе своє життя, і тепер він досі чекає: якщо десь на поверхні Землі й існувало місце з пристойними підземеллями, то це мав би бути Гоґвортс! Невже Гаррі доведеться будувати власний замок, щоб побачити одну невеличку бездонну прірву?
Невдовзі вони дісталися власне класу настійок, і Гаррі значно підбадьорився.
На полицях, що покривали кожен сантиметр стін між шафами, зберігалися величезні банки з дивними законсервованими в рідині створіннями. Гаррі вже прочитав був достатньо, щоб розпізнати деяких зі створінь. Наприклад, Забрісканську Фонтему. Хоча пʼятисантиметровий павук і скидався на акромантулу, він був замалим, щоб і справді бути ним. Він спробував спитати в Герміони, проте видавалося, що їй не хочеться дивитися в будь-якому напрямку, у якому він вказував.
Гаррі роздивлявся величезну кулю пороху з очима й ногами, коли вбивця швидкими плавними кроками зайшов у кімнату.
Це було перше, що спало на думку Гаррі, коли він побачив професора Северуса Снейпа. У тому, як він рухався між столами дітей, було щось від нечутного вбивці. Він був у недоглянутій мантії, мав жирне й брудне волосся. Щось у ньому нагадувало Луціуса, хоч вони й були геть несхожі. Складалося враження, що Луціус вбиває з бездоганною елегантністю, а цей чоловік просто вбиває.
— Сідайте, — сказав професор Северус Снейп. — Швидко.
Гаррі й декілька інших дітей, що стояли й розмовляли, поспіхом влаштувалися за столами. Гаррі планував був сісти поряд з Герміоною, проте якимось чином опинився за столом, що був найближчим до Джастіна Фінч-Флечлі (це було здвоєне заняття Рейвенклову й Гафелпафу), тобто на два столи лівіше від Герміони.
Северус сів за вчительський стіл і без жодного переходу чи вступу, сказав:
— Анна Ебот.
— Тут, — сказала Анна дещо тремтячим голосом.
— Сьюзен Боунз.
— Присутня.
І так ішло далі, ніхто не наважувався сказати бодай зайве слово, доки:
— А-а. Гаррі Поттер. Наша нова… знаменитість.
— Знаменитість присутня, сер.
Половина класу здригнулася, а дехто з розумніших, здавалося, раптом захотів втекти за двері, доки кімната ще на місці.
Северус очікувально посміхнувся й назвав наступне за списком імʼя.
Гаррі подумки зітхнув. Все сталося надто швидко, щоб він встиг щось вдіяти. Та нехай. Очевидно, що він вже не подобався цьому чоловікові, хтозна чому. І коли Гаррі про це подумав, хай краще цей професор настійок вибере його, ніж, скажімо, Невіла чи Герміону. Гаррі був набагато краще підготовлений для самозахисту. Ага, напевно все на краще.
Коли з повною перевіркою присутності було закінчено, Северус обвів поглядом увесь клас. Його очі були порожні, мов нічне небо без зірок.
— Ви прийшли сюди, — так тихо сказав Северус, що учням за задніми столами довелося напружити слух, — навчитися тонкої науки й точного мистецтва виготовлення магічного зілля. Оскільки ми тут не будемо махати, як дурні, паличками, чимало з вас не повірить, що це справжня магія. Я й не сподіваюся, що ви справді збагнете всю красу повільного кипіння казана, коли навколо клубочиться пара, всю невловиму силу рідини, що розтікається людськими судинами, — це було сказано ніжним і злорадним тоном, — одурманюючи розум і заворожуючи почуття… — це ставало дедалі моторошнішим. — Я можу навчити вас зберігати у пляшках славу, готувати популярність, навіть закорковувати смерть — якщо, звісно, ви не стадо дурнів, яких мені переважно доводиться вчити.
Якимось чином Северус помітив скептицизм Гаррі, чи принаймні він раптом перевів погляд туди, де сидів Гаррі.
— Поттере! — гаркнув професор настійок. — Що я отримаю, додавши змелений корінь асфоделя до полинової настійки?
Гаррі кліпнув очима.
— Хіба це було в “Магічні зілля та настійки”? Я щойно дочитав, і не памʼятаю нічого з полином…
Герміона здійняла руку, Гаррі осудливо поглянув на неї, через що вона підняла руку ще вище.
— Так-так… — украдливо сказав Северус. — Слава, як бачиш, — це ще не все.
— Та ну? Але ж ви щойно сказали нам, що навчите зберігати славу в пляшках. Скажіть, як саме це працює? Ти випиваєш щось, і перетворюєшся на знаменитість?
Три чверті класу здригнулися.
Герміона повільно опустила руку. Ну, це було не дивно. Може вона і його суперниця, проте вона не була з тих, хто допомагатиме спробі професора свідомо принизити його.
Гаррі з усіх сил намагався тримати себе в руках. Перша відповідь, що спала йому на думку була “Абракадабра”.
— Спробуймо ще раз, — сказав Снейп. — Поттере, де б ти шукав, якби я звелів тобі шукати безоар?
— Цього також немає в підручнику, проте в одній маґлівській книжці я читав, що безоаровий камінь — це маса скамʼянілого волосся, що трапляється в людському шлунку, і люди колись вірили, що він зцілює від усіх отрут…
— Неправильно, безоар можна знайти у цапиному шлунку, він не складається з волосся, і зцілить від більшості отрут, проте не від усіх.
— Я не казав, що зцілить. Я казав, що прочитав в одній маґлівській книжці…
— Нікого не цікавлять ваші жалюгідні маґлівські книжки. Остання спроба. Яка різниця, Поттере, між аконітом і тоєю?
Це вже було занадто.
— А знаєте, — крижаним тоном сказав Гаррі, — в одній з моїх цікавущих маґлівських книжок описується дослідження, в якому людям вдалося видаватися доволі розумними, коли вони ставили питання про випадкові факти, про які знали лише вони. Виявляється, глядачі помічали лише те, що ті, хто питав, знали відповіді, а ті, хто намагався відповісти, — ні. Глядачі не помічали несправедливості гри. Отже, професоре, чи можете ви мені сказати, скільки електронів на зовнішній оболонці атома вуглецю?
Усмішка Северуса поширшала.
— Чотири, — сказав він. — Утім, це нікому не потрібний факт, тому не варто це записувати. Тож знай, Поттере: асфодель, або жовтий нарцис, і полин утворюють одне з найсильніших снодійних зіллів, що називається “Смертельний ковток”. Аконіт і тоя — це дві назви однієї рослини, відомої ще під назвою борець, що ви знали б, якби прочитали “Тисяча магічних трав і грибів”. Гадали, що немає потреби розгортати книжку перед тим, як прийти, га, Поттере? Решта має записати це, щоб не бути такими нетямущими, як він.
Северус зробив паузу. Він здавався доволі задоволеним собою.
— І це буде… пʼять очок? Ні, хай буде навіть десять очок з Рейвенклову за нахабство.
Герміона скрикнула, як і декілька інших учнів.
— Професоре Северусе Снейп, — уїдливо сказав Гаррі. — Я не знаю нічого, чим міг би заслужити вашу ворожість. Якщо у вас зі мною є якісь проблеми, про які я не знаю, то пропоную, щоб ми…
— Замовкни, Поттере. Ще десять очок з Рейвенклову. Решта, розгорніть підручники на третій сторінці.
У Гаррі в горлі стояв лише ледь відчутний клубок, і не було вологи в очах. Якщо плач не був ефективною стратегією знищення цього професора настійок, то плакати не було сенсу.
Гаррі повільно сів дуже прямо. Усю його кров ніби викачали й замінили на рідкий азот. Він знав, що намагався був стримуватися, проте вже не міг згадати, чому.
— Гаррі, — відчайдушно зашепотіла Герміона через два столи, — припини, будь ласка, все гаразд, це не враховується…
— Розмовляємо в класі, Ґрейнджер? Три…
— Отже, — вимовив голос, холодніший від нуля за Кельвіном, — як тут подати формальну скаргу на професора, що зловживає своїм становищем? Треба поговорити із заступницею директора, написати листа до ради опікунів… Поясніть, будь ласка, як це робиться?
Весь клас цілковито завмер.
— Відпрацювання на місяць, Поттере, — сказав Северус, усміхаючись ще ширше.
— Я відмовляюся визнавати ваш авторитет як учителя, і не виконуватиму жодних відпрацювань, які ви призначатимете.
Люди припинили дихати.
Усмішка Северуса зникла.
— Тоді вас… — сказав він і раптом замовк.
— Ви хотіли сказати “виключать”? — тепер вже Гаррі почав невесело посміхатися. — Проте потім ви засумнівалися, чи зможете здійснити цю погрозу, або злякалися наслідків. Я, з іншого боку, ані сумніваюся в можливості, ані боюся перспективи знайти школу з більш нормальними вчителями. Чи, мабуть, найняти приватних репетиторів, як я вже звик, і навчатися з моєю повною швидкістю. У мене достатньо грошей у сховищі. Щось повʼязане з винагородами за Темного Лорда, якого я переміг. Проте в Гоґвортсі є вчителі, що мені доволі подобаються, отже, гадаю, легше буде знайти, натомість, якийсь спосіб позбутися вас.
— Позбутися мене? — запитав Северус, тепер також з невеселою посмішкою. — Яка кумедна вигадка. І як же ви це зробите, Поттере?
— Я так розумію, щодо вас вже є чимало скарг від учнів та їхніх батьків, — здогад, але вірогідний, — це викликає питання: чому ви досі тут. Невже Гоґвортс у такій фінансовій скруті, що не може дозволити собі справжнього професора настійок? Якщо це так, я міг би підкинути копієчку. Я впевнений, що можна знайти вчителя вищого ґатунку, якщо запропонувати вдвічі більшу за вашу зарплатню.
Два полюси льоду випромінювали зимовий холод по всій кімнаті.
— Ви зʼясуєте, — лагідно сказав Северус, — що рада опікунів буде анітрохи не схильна до вашої пропозиції.
— Луціус… Ось чому ви досі тут. Напевно, варто перекинутися слівцем із Луціусом про це. Наскільки мені відомо, він жадає зустрічі зі мною. Цікаво, може в мене є щось, чого він хоче?..
Герміона відчайдушно хитала головою. Гаррі помітив це краєм ока, проте вся його увага була зосереджена на Северусі.
— Ви дуже дурний хлопчисько, — сказав Северус. Тепер він зовсім не всміхався. — У вас немає нічого, що Луціус цінував би вище за мою дружбу. А якби й було, у мене є інші союзники, — далі його голос посуворішав. — Мені дедалі важче повірити, що вас не відсортували до Слизерину. Як вам вдалося не потрапити до мого гуртожитку? Ах, справді, бо Сортувальний Капелюх стверджував, що пожартував. Уперше за всю відому історію. Про що ви насправді перекидалися слівцем із Сортувальним Капелюхом, Поттере? У вас було щось, що він хотів?
Гаррі втупився в холодні очі Северуса, а потім згадав, що Сортувальний Капелюх попереджав був його не зустрічатися з поглядом інших, коли він думає про… Гаррі опустив погляд на стіл Северуса.
— Ви на диво не хочете зустрічатися зі мною поглядом, Поттере!
Шок від раптового усвідомлення…
— То це про вас попереджав Сортувальний Капелюх!
— Що? — пролунав голос Северуса, що звучав щиро здивованим, хоча, звісно, Гаррі не дивився на його обличчя.
Гаррі підвівся з-за стола.
— Сядьте, Поттере, — прозвучав злий голос звідкись, куди він не дивився.
Гаррі проігнорував його, й оглянув кімнату.
— Я не збираюся дозволяти одному непрофесійному вчителеві псувати моє життя в Гоґвортсі, — надзвичайно спокійно сказав Гаррі. — Я збираюся покинути це заняття, й або найняти репетитора, що навчатиме мене зіллям та настійкам, доки я тут, або, якщо виявиться, що рада дійсно така твердолоба, вивчу цей предмет влітку. Якщо хтось із вас вирішить, що не бажає зносити приниження від цього чоловіка, мої заняття будуть відкритими для вас.
— Сядьте, Поттере!
Гаррі швидко перейшов на інший бік кімнати й схопив дверну ручку.
Вона не піддалася.
Гаррі повільно обернувся, на мить поглянув на недобру усмішку Северуса, а потім згадав, що треба відвернутися.
— Відчиніть двері.
— Ні, — сказав Северус.
— Ви змушуєте мене почуватися в небезпеці, — пролунав крижаний голос, що зовсім не був схожим на голос Гаррі, — а це помилка.
Пролунав сміх Северуса.
— І що ж ти збираєшся робити з цього приводу, хлопчику?
Гаррі зробив шість широких кроків від дверей, і став поблизу заднього ряду столів.
Потім Гаррі випростався й підняв праву руку одним жахливим рухом, пальці підготовлені до клацання.
Невіл заволав і пірнув під стіл. Інші діти інстинктивно відсахнулися чи здійняли руки, щоб захиститися.
— Гаррі, не треба! — вереснула Герміона. — Хай що ти збираєшся з ним зробити, не роби цього!
— Ви всі що, сказилися? — гримнув Северус.
Гаррі повільно опустив свою руку.
— Я не збирався шкодити йому, Герміоно, — трохи тихіше сказав Гаррі, — я просто збирався підірвати двері.
Хоча тепер Гаррі згадав, що не можна трансфігурувати на речі, що згорять, відповідно повернутися в часі й попросити Фреда з Джорджем трансфігурувати щось на точно виміряну кількість вибухівки могло бути не такою вже й гарною ідеєю.
— Сіленціо, — пролунав голос Северуса.
Гаррі спробував сказати "що?", але це не призвело до появи жодного звуку.
— Це вже сміховинно. Гадаю, вам дозволили знайти на свою голову достатньо проблем на сьогодні, Поттере. Ви найбільш неслухняний і буйний учень з усіх, що я бачив. Я не памʼятаю, скільки зараз очок у Рейвенклову, проте я впевнений, що зможу забрати їх усі. Десять очок з Рейвенклову. Десять очок з Рейвенклову. Десять очок з Рейвенклову! Пʼятдесят очок з Рейвенклову! Тепер сядьте й дивіться, як решта класу навчається!
Гаррі занурив руку до капшучка й спробував сказати “маркер”, проте, звісно, не вийшло. На мить це його зупинило. А потім йому спало на думку написати М-А-Р-К-Е-Р рухами пальця, і це спрацювало. Б-Л-О-К-Н-О-Т, і ось у нього є блокнот. Гаррі хутко підійшов до порожнього стола — не того, за яким він сидів раніше, — і написав коротке повідомлення. Він відірвав аркуш, поклав маркер і блокнот до кишені мантії, щоб їх можна було швидко дістати, і підняв своє повідомлення, щоб показати не Снейпу, а решті класу.
Я ЙДУ
КОМУСЬ ЩЕ
ТРЕБА ЗВІДСИ ВИБРАТИСЯ?
— Ви божевільний, Поттере, — спокійно й з відразою сказав Северус.
Крім цього, ніхто нічого не сказав.
Гаррі іронічно вклонився вчительському столу, пройшовся вздовж стіни, швидко відчинив двері шафи, зайшов туди й хряснув за собою дверима.
Роздався приглушений звук клацання пальцями, потім запала тиша.
Учні перезиралися зі здивуванням і страхом.
Тепер обличчя майстра настійок було цілковито розлюченим. Він гігантськими кроками підійшов до шафи й відчинив її.
Там нікого не було.
Годиною раніше Гаррі прислу{stress}хався зсередини зачиненої шафи. Ззовні не було чути ані звуку, проте не було сенсу ризикувати.
Його пальці написали П-Л-А-Щ.
Щойно він став невидимим, він обережно й повільно відчинив двері шафи й визирнув назовні. Видавалося, що в кабінеті нікого не було.
Вхідні двері кімнати не були зачинені.
Уже коли Гаррі вийшов із зони небезпеки й був у звичайному коридорі, під захистом невидимості, то частина його злоби почала розсіюватися, і він усвідомив, що він щойно наробив.
Що він щойно наробив.
Невидиме обличчя Гаррі застигло від абсолютного жаху.
Він тепер ворогував зі вчителем на рівні, що був на три порядки вище за всі його попередні сутички. Він погрожував піти з Гоґвортсу, і, можливо, йому доведеться це зробити. Він втратив усі очки Рейвенклову, а потім використав часоворот…
Він бачив у своїй уяві, як батьки кричать на нього через виключення, професорка Макґонеґел розчарована ним, і все це було надто боляче, він не міг витримати цього, він не міг вигадати, як врятуватися…
Гаррі не стримав думки, що він загнав себе в цю ситуацію, коли був злим, то, можливо, злий він знайде й вихід. Усе було якось ясніше, коли він був злим.
А стримав Гаррі думку, що він просто не витримає цього майбутнього, якщо не буде злим.
Отже він почав пригадувати пекуче приниження…
— Так-так… Слава, як бачиш, — це ще не все.
Десять очок з Рейвенклову за нахабство.
Заспокійливий холод розлився його венами, ніби хвиля відбилася й повернулася від якогось хвилерізу, і Гаррі видихнув.
Гаразд. Знову нормальний.
Насправді, він був трохи розчарований незлим собою за те, що так розклеївся й хотів лише викрутитися з халепи. Професор Северус Снейп був проблемою усіх. Звичайний Гаррі забув про це й хотів захистити лише себе. А на решту жертв начхати? Питання не в тому, як захистити себе, питання в тому, як знищити цього професора настійок.
І це моя темна сторона, так? Трохи упереджений термін: моя світла сторона видається більш егоїстичною й лякливою, вже не згадуючи про спантеличеність і паніку.
І тепер, коли він думав ясно, не менш ясним було, що треба робити далі. Він вже дав собі додаткову годину на підготовку, і міг взяти ще пʼять, якщо буде потрібно…
Мінерва МакҐонеґел чекала в кабінеті директора.
Дамблдор сидів на своєму оббитому троні за столом, одягнутий у офіційну чотиришарову лавандову мантію. Мінерва сиділа на стільці з одного боку від нього, а з іншого боку був Северус. Навпроти них стояв порожній деревʼяний ослінчик.
Вони чекали на Гаррі Поттера.
Гаррі, у розпачі думала Мінерва, ти ж обіцяв не кусати вчителів!
І вона могла ясно бачити, якою була б реакція: зле обличчя Гаррі й розлючену відповідь: я казав, що не кусатиму нікого, хто не кусатиметься першим!
У двері постукали.
— Заходьте! — відгукнувся Дамблдор.
Розчахнулися двері, і зайшов Гаррі Поттер. Мінерва ледь не скрикнула. Хлопець був спокійним, зібраним і цілковито себе контролював.
— Доброго ран… — раптом він замовк і роззявив рота.
Мінерва простежила за поглядом Гаррі й побачила, що він витріщався на Фоукса, що сидів на своїй золотій жердині. Фоукс змахнув своїми яскравими багряно-золотими крилами, що скидалося на мерехтіння полумʼя, і схилив свою голову в невеличкому кивку хлопцеві.
Гаррі витріщився на Дамблдора.
Дамблдор підморгнув йому.
Мінерві здалося, що вона чогось не знає.
Раптом на обличчі Гаррі зʼявилася невпевненість. Його спокій похитнувся. Вона побачила в його очах страх, потім злість, а потім хлопець знову став спокійним.
Мурашки пробігли спиною Мінерви. Щось тут було не так.
— Будь ласка, сідай, — сказав Дамблдор. Він знову був серйозним.
Гаррі сів.
— Отже, Гаррі, — сказав Дамблдор. — Я чув доповідь про сьогоднішній день від професора Снейпа. Тобі не складно розказати мені, що сталося, власними словами?
Гаррін погляд несхвально пройшовся по Северусу.
— Усе доволі просто, — сказав хлопець, ледве всміхаючись. — Він намагався збиткуватися наді мною так само, як збиткувався над кожним учнем цієї школи, крім слизеринців, відколи Луціус підсунув його вам. Щодо подробиць, я прошу про особисту розмову з вами. Зрештою, учень, що повідомляє про кривду від професора, навряд чи може говорити відверто в присутності цього професора.
Цього разу Мінерва не стрималася й скрикнула вголос.
Северус просто розсміявся.
Директор посуворішав.
— Містере Поттер, не можна такого казати про професорів Гоґвортсу. Боюся, що ви дієте на страшенно помилкових підставах. Професор Северус Снейп має мою повну довіру й служить Гоґвортсу за моїм велінням, а не Луціуса Мелфоя.
Деякий час тривала тиша.
Коли хлопчик заговорив знову, його голос був крижаним.
— Я щось пропустив?
— Чимало всього, містере Поттер. Для початку, ви маєте зрозуміти, що метою цієї зустрічі є обговорення, що робити з вами у звʼязку з подіями сьогоднішнього ранку.
— Цей чоловік тероризує вашу школу роками. Я розмовляв з учнями й зібрав історій, щоб точно вистачило на газетну кампанію для гуртування батьків проти нього. Деякі з молодших учнів плакали, доки розповідали мені. Я сам ледь не плакав, коли чув це все! Ви дозволили цьому кривднику бути безкарним? Ви це зробили з вашими учнями? Чому?
Мінерва проковтнула клубок у горлі. Вона… думала про це, подеколи, проте якось ніколи повністю…
— Містере Поттер, — сказав директор, тепер жорстким голосом, — ця зустріч не про професора Снейпа. Вона про вас і про вашу зневагу до шкільної дисципліни. Професор Снейп запропонував, і я погодився, що три повних місяці відпрацювань буде відповідною…
— Відхилено, — крижаним тоном сказав Гаррі.
Мінерва мов оніміла.
— Це не прохання, містере Поттер, — сказав директор. Уся повна міць погляду чарівника була на хлопцеві. — Це ваше покара…
— Ви поясните мені, чому дозволяєте цьому чоловікові кривдити дітей, що їх довірили під вашу опіку, а якщо ваше пояснення не буде достатнім, то я почну свою газетну кампанію натомість проти вас.
Мінерва похитнулася від сили цього удару, від щирого грубого “lese majeste”.
Навіть Северус здавався шокованим.
— Це, Гаррі, було би найвищою мірою нерозумно, — повільно сказав Дамблдор. — Я головна фігура, що протистоїть Луціусу в цій грі. Якщо ти таке зробиш, то сильно зміцниш його позицію, а я гадаю, що ти граєш за іншу сторону.
Хлопець довго мовчав.
— Ця розмова стає особистою, — сказав Гаррі. Він змахнув рукою в напрямку Снейпа. — Відішліть його геть.
Дамблдор похитав головою.
— Гаррі, хіба я не казав тобі, що Северус Снейп має мою повну довіру?
Хлопець не приховав свого шоку.
— Поведінка цього чоловіка робить вас вразливим! Я не єдиний, хто може почати газетну кампанію проти вас! Це божевілля! Чому ви це робите?
Дамблдор зітхнув.
— Вибач, Гаррі. Це повʼязано з речами, які ти наразі не готовий почути.
Хлопець витріщився на Дамблдора. Потім подивився на Снейпа. І знову на Дамблдора.
— Це справді божевілля, — повільно промовив хлопець. — Ви не стримуєте його, бо гадаєте, що це частина візерунка. Що Гоґвортсові потрібен злий майстер настійок, щоб бути належною магічною школою, так само, як потрібен привид, що викладає історію.
— Це звучить як щось, що я б зробив, чи не так? — з усмішкою запитав Дамблдор.
— Неприйнятно, — сухо сказав Гаррі. Тепер його погляд був холодним і темним. — Я не терпітиму знущань чи кривд. Я розглянув багато можливих варіантів владнати цю проблему, проте зроблю все просто. Піде або цей чоловік, або я.
Мінерва знову скрикнула. Щось дивне промайнуло в погляді Северуса.
Тепер погляд Дамблдора теж став холодним.
— Виключення, містере Поттер, це остання погроза, яку застосовують проти учня. Її не прийнято використовувати учнями проти директора. Це найкраща магічна школа в усьому світі, і освіта тут — це можливість, що надається не кожному. Вам здається, що Гоґвортс не зможе існувати без вас?
А Гаррі сидів і гірко всміхався.
Зненацька Мінерву охопив жах. Звісно, Гаррі не стане…
— Ви забуваєте, — сказав Гаррі, — що ви не єдиний, хто бачить візерунок. Ця розмова стає особистою. Тепер відішліть його… — Гаррі знову махнув рукою на Северуса, проте зупинився не завершивши ані речення, ані жесту.
Мінерва могла бачити на обличчі Гаррі мить, коли він згадав.
Зрештою, це вона йому сказала.
— Містере Поттер, повторюю: я цілковито впевнений у Северусі Снейпі.
— Ви сказали йому, — прошепотів хлопець. — Ви повний кретин.
Дамблдор не відреагував на образу.
— Сказав йому що?
— Що Темний Лорд досі живий.
— Що, заради Мерліна, ви верзете, Поттере? — скрикнув Северус щиро здивованим і розлюченим голосом.
Гаррі з похмурою усмішкою ненадовго поглянув на нього:
— О, то ми все ж таки зі Слизерину. Бо я вже почав сумніватися.
Потім запала тиша.
Нарешті заговорив Дамблдор. Тон був доволі спокійним.
— Гаррі, то про що ти?
— Вибач, Албусе, — прошепотіла Мінерва.
Северус і Дамблдор обернулися до неї.
— Професорка Макґонеґел не казала мені, — швидко й менш спокійно, ніж раніше, сказав Гаррі. — Я здогадався. Я ж казав, ви не єдиний, хто бачить візерунок. Я здогадався, а вона приховала реакцію так само, як Северус. Проте в неї це вийшло не зовсім ідеально, і я зміг побачити, що реакція не була щирою.
— І я сказала йому, — голос Мінерви трохи тремтів, — що ти, я і Северус — єдині, хто знає.
— Це була поступка — я погрожував, що почну розпитувати абикого, — сказав Гаррі. Потім він хихикнув. — Насправді, треба було підійти до когось із вас і наодинці сказати, що вона мені все розповіла, і спробувати щось дізнатися. Напевно, це б не спрацювало, але варто було б спробувати.
Хлопець знову посміхнувся.
— Погроза досі в силі, і я очікую, що мені розкажуть усе колись у майбутньому.
Северус дивився на неї з неприхованою зневагою. Мінерва підняла підборіддя й витримала погляд. Вона знала, що заслужила його.
Дамблдор сперся на спинку свого оббитого трону. Востаннє Мінерва бачила в нього такий холодний погляд у день, коли помер його брат.
— І ти погрожуєш залишити нас Волдемортові, якщо ми не підкорятимемося твоїм забаганкам?
Голос Гаррі був гострим мов бритва.
— Змушений повідомити вас, що ви не центр всесвіту. Я не погрожую чаклунській Британії. Я погрожую вам. Я не покірний маленький Фродо. Це моє завдання, і якщо ви хочете брати участь, то грайте за моїми правилами.
Обличчя Дамблдора досі було суворим.
— Я починаю сумніватися, чи здатні ви бути героєм, містере Поттер.
Відповідь Гаррі була не менш крижаною.
— Я починаю сумніватися, чи здатні ви бути моїм Ґандальфом, містере Дамблдор. Боромир був принаймні правдоподібною помилкою. Що цей назґул робить у моєму Братерстві?
Мінерва цілковито втратила нить дискусії. Вона поглянула на Северуса, чи він розуміє це все, і побачила, що той відвернувся так, щоб Гаррі його не бачив, і всміхався.
— Гадаю, — повільно сказав Дамблдор, — що на вашому місці розумно поставити таке питання. Отже, містере Поттер, якщо професор Снейп віднині облишить вас у спокої, то це питання більше не обговорюватиметься, чи ви зʼявлятиметеся тут щотижня з новими вимогами?
— Облишить мене в спокої? — голос Гаррі був сповнений люті. — Я не єдина жертва, і вже точно не найвразливіша! Ви що, забули, наскільки діти беззахисні? Як вони страждають? Віднині Северус ставитиметься до кожного учня Гоґвортсу з належною й професійною чемністю, або ви знайдете іншого майстра настійок, або ви знайдете іншого героя!
Дамблдор почав сміятися. На все горло. Теплим, щирим сміхом, ніби Гаррі щойно виконав комічний танець.
Мінерва не наважувалася поворухнутися. Вона зиркнула на Северуса — той також був нерухомим.
Лице Гаррі навіть більше посуворішало.
— Ви помиляєтеся в мені, директоре, якщо гадаєте, що це був жарт. Це не прохання. Це ваше покарання.
— Містере Поттер… — сказала Мінерва. Тільки от вона не знала, що сказати далі. Вона просто не могла змовчати.
Гаррі жестом показав їй не втручатися й продовжив розмову з Дамблдором.
— І якщо вам це здається неввічливим, — сказав він вже трохи менш суворим тоном, — то не менш неввічливим це було, коли ви таке казали мені. Таке не кажуть тому, кого вважають справжньою людиною, а не підлеглою дитиною. І я ставитимуся до вас з такою ж чемністю, як ви до мене…
— Ох, насправді, на правду, це моє покарання, якщо воно взагалі існує! Ну звісно ти шантажуєш мене, щоб врятувати своїх товаришів учнів, а не себе! Не уявляю, чому я вважав інакше! — тепер Дамблдор сміявся ще дужче. Він тричі стукнув кулаком по столу.
Погляд Гаррі став непевним. Він обернувся до неї, і вперше звернувся до неї напряму.
— Перепрошую, — його голос вагався. — Йому треби прийняти ліки абощо?
— Ем… — Мінерва гадки не мала, що на це відповісти.
— Ну, — сказав Дамблдор. Він витер сльози з очей. — Пробач. Вибач, що перебив. Будь ласка, продовжуй шантаж.
Гаррі розкрив рота, потім знову закрив. Тепер він здавався трохи непевним.
— Ем… Ще він має припинити читати думки учнів.
— Мінерво, — сказав Северус смертельним тоном, — ти…
— Мене попередив Сортувальний Капелюх, — сказав Гаррі.
— Що?
— Не можу сказати більше. Хай там як, це все. Я все сказав.
Тиша.
— Що тепер? — запитала Мінерва, коли стало зрозуміло, що ніхто більше не збирається нічого казати.
— Що тепер? — повторив Дамблдор. — Ну як же, тепер, звісно, герой перемагає.
— Що? — скрикнули Северус, Мінерва й Гаррі.
— Ну, він безперечно загнав нас у глухий кут, — сказав Дамблдор, щасливо всміхаючись. — Проте Гоґвортсу потрібен злий майстер настійок, або це не буде належна магічна школа, чи не так? Як тобі таке: професор Снейп буде жахливим лише до учнів пʼятого класу й старше?
— Що? — знову запитали вони втрьох.
— Якщо тебе непокоять саме найвразливіші жертви. Можливо, ти правий, Гаррі. Можливо, я справді забув за десятиліття, як це — бути дитиною. Знайдімо компроміс. Северус продовжить нечесно давати очки слизеринцям, навʼязувати своєму гуртожитку погану дисципліну і буде жахливим до неслизеринців пʼятого класу й старше. Для інших він буде страшним, проте не знущатиметься з них. Він пообіцяє читати думки лише якщо цього потребує безпека учня. Гоґвортс матиме свого злого майстра настійок, а найвразливіші жертви, як ти кажеш, будуть у безпеці.
Мінерва Макґонеґел не була так вражена за все своє життя. Вона непевно поглянула на Северуса. Його обличчя було вкрай нейтральним, ніби він не вирішив, які на ньому відображати емоції.
— Гадаю, це прийнятно, — сказав Гаррі. Його голос був трохи дивним.
— Ви ж несерйозно, — сказав Северус. Його голос був не менш нейтральним, ніж лице.
— Я дуже підтримую це, — повільно сказала Мінерва. Вона так підтримувала це, що її серце калатало під мантією. — Проте хіба таке можливо пояснити учням? Може вони й не питали нічого, доки Северус був… жахливим до всіх, проте…
— Гаррі може сказати іншим учням, що відкрив страшну таємницю Северуса й вдався до невеличкого шантажу, — сказав Дамблдор. — Зрештою, це правда. Він відкрив, що Северус читає думки, і він безперечно шантажував нас.
— Це божевілля! — вибухнув Северус.
— Ва ха ха! — відповів Дамблдор.
— Ем… — невпевнено почав Гаррі. — А якщо хтось спитає, чому кинули пʼятий та вищі класи? Я зрозумію їх, якщо це їм не сподобається, і ця частина була не зовсім моєю ідеєю…
— Скажи їм, що не ти запропонував компроміс, і це все, що ти зміг отримати. І відмовляйся розповідати більше. Це також правда. Це мистецтво, ти швидко опануєш його з практикою.
Гаррі повільно кивнув.
— А як щодо очок, які він зняв з Рейвенклову?
— Їх не можна повертати.
Це сказала Мінерва.
Гаррі поглянув на неї.
— Мені прикро, містере Поттер, — сказала вона. Їй справді було прикро, проте це треба було зробити. — Мають бути якісь наслідки за вашу поведінку, інакше ця школа розвалиться на друзки.
Гаррі знизав плечима.
— Прийнятно, — сухо сказав він. — Проте в майбутньому Северус не шкодитиме моїм звʼязкам у гуртожитку зняттям очок. А також не марнуватиме мій цінний час відпрацюваннями. Якщо йому здаватиметься, що моя поведінка потребує корегування, то може розповісти про своє занепокоєння професорці Макґонеґел.
— Гаррі, — сказала Мінерва, — ти підкорятимешся шкільним правилам, чи хочеш бути над законом, як раніше був Северус?
Гаррі подивився на неї. Щось тепле було в його погляді. Ненадовго, доки він не приборкав це щось.
— Я продовжу бути звичайним учнем для всіх членів персоналу, хто не божевільний чи злий, за умови, що вони не під тиском від інших з цієї групи, — Гаррі ненадовго поглянув на Северуса, потім повернувся до Дамблдора. — Облиште Мінерву в спокої, і я буду звичайним учнем, доки вона тут. Жодних особливих привілеїв чи недоторканості.
— Чудово, — щиро сказав Дамблдор. — Слова справжнього героя.
— І, — сказала вона, — містер Поттер має публічно вибачитися за свої сьогоднішні дії.
Гаррі поглянув на неї. Цього разу скептично.
— Ваші дії заподіяли страшенної шкоди шкільній дисципліні, містере Поттер, — сказала Мінерва. — Її треба відновити.
— Гадаю, професорко Макґонеґел, ви значно переоцінюєте важливість того, що ви називаєте шкільною дисципліною. Особливо в порівнянні з тим, щоб історію викладав живий вчитель, чи з не катуванням учнів. Утримання поточної ієрархії та стеження за правилами завжди здається набагато розумнішим, більш моральним та важливим, коли ти нагорі й стежиш за правилами, ніж коли ти внизу. І я можу цитувати дослідження щодо цього ефекту, якщо є потреба. Я міг би розповідати декілька годин, проте облишмо це.
Мінерва похитала головою.
— Містере Поттер, ви недооцінюєте важливість дисципліни, адже вона вам самому не потрібна…
Вона зупинилася. Вийшло якось не так. Северус, Дамблдор і навіть Гаррі дивно на неї дивилися.
— Я маю на увазі для навчання. Не кожна дитина навчається за відсутності авторитету. І це інші діти постраждають, містере Поттер, якщо побачать ваш приклад і почнуть робити те саме.
Губи Гаррі скривила посмішка.
— Першим і останнім порятунком є правда. Правда в тому, що я не мав злитися, не мав переривати заняття, не мав робити те, що зробив, і я надав усім поганий приклад. Також правдою є те, що Северус Снейп поводився не гідним професора Гоґвортсу чином, і що відтепер він більше думатиме про скривджені почуття учнів з четвертого класу й молодших. Ми обидва можемо встати й сказати правду. Це мене влаштує.
— Мрій далі, Поттере! — люто гаркнув Северус.
— Зрештою, — похмуро усміхаючись сказав Гаррі, — якщо учні побачать, що правила для всіх… і для професорів теж, а не лише для бідолашних безпорадних учнів, що отримують від системи самі страждання… Ну як же, позитивні ефекти на шкільну дисципліну будуть приголомшливими.
Після недовгої паузи Дамблдор пирхнув.
— Мінерва гадає, що ти не маєш права бути таким правим.
Погляд Гаррі смикнувся геть від Дамблдора до підлоги.
— Ви читаєте її думки?
— Здоровий ґлузд часто плутають з виманологією, — сказав Дамблдор. — Я обговорю це з Северусом, і від тебе не потребуватимуть вибачень, якщо й він не вибачиться. А тепер я проголошую цю справу завершеною, принаймні до обіду.
Він зробив паузу.
— Хоча, Гаррі, боюся, що Мінерва хотіла поговорити з тобою про додаткове питання. І це не є результатом тиску з мого боку. Мінерво, прошу…
Мінерва підвелася зі стільця й ледь не впала. У її крові було забагато адреналіну, її серце зашвидко билося.
— Фоуксе, — сказав Дамблдор, — проведи її, будь ласка.
— Мені не… — почала казати вона.
Дамблдор зиркнув на неї, і вона замовкла.
Фенікс пролетів через кімнату, ніби охайний язик полумʼя, і приземлився на її плечі. Вона відчула тепло на мантії, а потім й у всьому тілі.
— Будь ласка, ідіть за мною, містере Поттер, — сказала вона, тепер твердо, і вони вийшли за двері.
Вони стояли на сходах, що оберталися, і спускалися в тиші.
Мінерва не знала, що сказати. Вона не знала цієї людини, що стояла поряд із нею.
І тут Фоукс почав наспівувати.
Наспів був ласкавий, мʼякий, так би звучав вогонь у каміні, якби той мав мелодію. Він охопив розум Мінерви: полегшував, втішав, заспокоював там, де звучав…
— Що це таке? — прошепотів Гаррі поряд. Його голос був нестабільним: тремтів, змінював висоту.
— Пісня фенікса, — сказала Мінерва майже несвідомо: уся її увага була прикута до цієї дивної тихої музики. — Вона теж зцілює.
Гаррі відвернувся, проте вона встигла помітити його агонію.
Здавалося, ніби спуск був дуже довгим, чи, можливо, лише музика здавалася дуже довгою. Коли вони вийшли з отвору на місці гаргуйля, вона твердо тримала Гаррі за руку.
Коли гаргуйль повернувся на місце, Фоукс злетів з її плеча й раптово завис перед Гаррі.
Гаррі витріщився на Фоукса, ніби загіпнотизований невпинно мінливим світлом вогню.
— Що мені робити, Фоуксе? — прошепотів Гаррі. — Я не зміг би їх захистити, якби не був розлюченим.
Фоукс продовжував махати крилами, він і далі висів у повітрі на місці. Не було ані звуку, крім биття крил. Потім спалахнув і згаснув вогонь, і Фоукс зник.
Вони обидвоє кліпнули, ніби щойно прокинулися, чи, можливо, знову заснули.
Мінерва поглянула вниз.
Молоде обличчя Гаррі сяяло. Він поглянув на неї.
— Фенікси — це люди? — запитав Гаррі. — Тобто, вони достатньо розумні, щоб вважати їх людьми? Чи міг би я розмовляти з Фоуксом, якби знав як?
Мінерва сильно кліпнула. І кліпнула знову.
— Ні, — сказала вона нерівним голосом. — Фенікси — це створіння могутньої магії. Магія надає їхньому існуванню таку вагу, яку жодна проста тварина не може мати. Вони є вогонь, світло, зцілення, переродження. Але, зрештою, ні.
— Де можна такого дістати?
Мінерва схилилася й обійняла його. Вона не збиралася, проте не бачила іншого виходу.
Коли вона підвелася, їй було важко розмовляти. Проте вона мала спитати.
— Що сталося сьогодні, Гаррі?
— Я теж не маю відповідей на жодне важливе питання. Крім того, дуже не хочу про це думати деякий час.
Мінерва знову взяла його за руку, і решту шляху вони пройшли в тиші.
Це було недалеко, адже, природно, кабінет заступниці був близько до кабінету директора.
Мінерва сіла за стіл.
Гаррі сів навпроти стола.
— Отже, — прошепотіла Мінерва. Вона б віддала майже що завгодно, щоб не робити цього. Чи щоб це зробив хтось інший. Чи щоб це можна було зробити іншим разом. — Є одне питання шкільної дисципліни, щодо якого у вас немає привілеїв.
— А саме? — запитав Гаррі.
Він не знав. Він ще не здогадався. У її горлі стояв камінь. Проте це була робота, яку треба виконати, і вона не ухилятиметься від своїх обовʼязків.
— Містере Поттер, покажіть мені свій часоворот, будь ласка.
Весь спокій від фенікса миттю щезнув з його обличчя. Мінерва почувалася, ніби щойно штрикнула його ножем.
— Ні! — у паніці скрикнув Гаррі. — Він мені потрібен, я не зможу відвідувати Гоґвортс, я не зможу спати!
— Ви зможете спати. Міністерство доставило захисну оболонку для вашого часовороту. Я зачаклую її, щоб вона відкривалася лише між девʼятою вечора й північчю.
Обличчя Гаррі скривилося.
— Проте… проте мені…
— Містере Поттер, скільки разів ви використали свій часоворот з понеділка? Скільки годин?
— Я… Заждіть, треба порахувати… — він поглянув на свій годинник.
Мінерву охопив сум. Так вона й думала.
— Тобто не лише дві години на день. Підозрюю, що якби я спитала ваших однокласників, то зʼясувала би, що ви ледве стримувалися, щоб не заснути задовго до відповідного часу, і прокидалися все раніше й раніше щоранку. Так?
Лице Гаррі повідомило все, що їй треба було знати.
— Містере Поттер, — лагідно сказала вона, — є учні, яким не можна довіряти часоворот, адже в них зʼявляється залежність. Ми даємо їм зілля, що подовжує їхній цикл сну на потрібну кількість годин, проте вони починають використовувати часоворот більше, ніж потрібно для відвідування занять. І тоді ми забираємо в них часоворот. Містере Поттер, ви вже звикли використовувати часоворот як рішення всіх проблем. Здебільшого дуже дурного рішення. Ви використали його, щоб забрати нагадайка. Ви зникли з шафи, що помітили всі інші учні, замість того, щоб повернутися в часі після того, як вийдете, й попросити мене чи когось іншого відчинити двері.
Судячи з обличчя Гаррі, це йому не спало на думку.
— А що важливіше, ви мали просто просидіти заняття професора Снейпа. І спостерігати. І піти наприкінці заняття. Як ви зробили б, якби не мали часовороту. Є учні, яким не можна довіряти часоворот, містере Поттер. І ви один з них. Мені шкода.
— Але він мені потрібен! — бовкнув Гаррі. — А що як мені загрожуватимуть слизеринці, і мені треба буде втекти? Завдяки ньому я в безпеці…
— Кожен інший учень у замку ризикує так само, і я запевняю вас: вони виживають. Жоден учень не помирав у цьому замку вже пʼятдесят років. Містере Поттер, ви передасте мені ваш часоворот. Зараз.
Гаррі скривився від розпачу, проте витяг часоворот з-під мантії й віддав їй.
Мінерва дістала зі стола захисну оболонку, що її вже було доставлено до Гоґвортсу. Вона з клацанням закріпила оболонку навколо пісочного годинника часовороту. Потім поклала на неї паличку, щоб завершити заклинання.
— Це нечесно! — вереснув Гаррі. — Я сьогодні врятував половину Гоґвортсу від професора Снейпа, хіба правильно мене карати за це? Я бачив ваше обличчя — ви ненавиділи те, що він робив!
Мінерва деякий час мовчала. Вона чаклувала.
Коли вона завершила й підвела погляд, то знала, що її обличчя суворе. Можливо, це був неправильний вчинок. З іншого боку, можливо, це був правильний вчинок. Перед нею сиділа неслухняна дитина, і це не було кінцем всесвіту.
— Чесно, містере Поттер? — гаркнула вона. — Мені довелося відправити до міністерства дві доповіді про публічне використання часовороту протягом двох днів! Будьте безмежно вдячні, що вам дозволили зберегти часоворот бодай в обмеженій формі! Директор звʼязувався через флу, щоб особисто захищати вас, і якби ви не були Хлопчиком-Що-Вижив, навіть цього було б недостатньо!
Гаррі здивовано витріщився на неї.
Вона знала, що він бачить люте обличчя професорки Макґонеґел.
Очі Гаррі наповнилися сльозами.
— Мені прикро, — прошепотів він придушеним та пригніченим голосом. — Мені прикро, що я… розчарував вас…
— Мені теж прикро, містере Поттер, — суворо сказала вона й передала йому щойно обмежений часоворот. — Тепер можете йти.
Гаррі розвернувся й, схлипуючи, втік з її кабінету. Вона чула його кроки коридором, а потім звуки зникли, коли двері зачинилися.
— Мені теж прикро, Гаррі, — прошепотіла вона в тихій кімнаті. — Мені теж прикро.
Пʼятнадцять хвилин по обіді.
З Гаррі ніхто не розмовляв. Дехто з рейвенкловців зиркав на нього зі злобою, інші — із симпатією, а декотрі з наймолодших учнів навіть дивилися на нього з повагою, проте ніхто з ним не розмовляв. Навіть Герміона не підходила.
До нього підходили були Фред із Джорджем. Нічого не сказали. Пропозиція була ясною, як і її необовʼязковість. Гаррі сказав їм, що підійде після десерту, не раніше. Вони кивнули й швидко пішли.
Напевно ніхто не наважувався заговорити через його цілковито нейтральне обличчя.
Мабуть, усі гадали, що він стримує злість чи смуток. Їм було відомо (адже вони бачили, як Флитвік забирав його), що він був у кабінеті директора.
Гаррі старався не усміхатися, бо якби він усміхнувся, то почав би сміятися, а якби він почав сміятися, то не зупинився би, доки приємні люди в білих халатах не вивезли б його геть.
Це вже було занадто. Це було просто занадто. Гаррі майже повністю перейшов на Темну сторону, і його темна сторона накоїла такого, що в ретроспективі здавалося божевіллям. Його темна сторона виборола неможливу перемогу, що могла бути справжньою, чи могла бути лише примхою божевільного директора. Його темна сторона захистила його друзів. Він просто не міг цього витримати. Йому треба було, щоб Фоукс знову йому заспівав. Йому потрібен був часоворот, щоб взяти тиху годину на відпочинок, проте тепер це було неможливим, і ця втрата була для нього ніби діра в його існуванні, проте він не міг про це думати, бо тоді він би почав сміятися.
Двадцять хвилин. Усі учні, що збиралися прийти обідати, уже прийшли, і ще майже ніхто не встиг піти.
Дзеленчання ложки пролунало у великій залі.
— Прошу хвилинку вашої уваги, — сказав Дамблдор. — Гаррі Поттер хотів би дещо нам повідомити.
Гаррі глибоко вдихнув і підвівся. Він підійшов до вчительського стола, усі погляди були прикуті до нього.
Гаррі обернувся й подивився на чотири столи.
Ставало дедалі важче не всміхатися, але Гаррі впорався стриматися протягом своєї короткої завченої промови.
— Правда священна, — безбарвно сказав він. — Одною з найдорожчих мені речей є значок з написом “Кажи правду, навіть якщо твій голос тремтить”. Отже, правда. Памʼятайте, я кажу це не через те, що мене змушують сказати це. Я кажу це, бо це правда. Те, що я зробив на занятті професора Снейпа було дурним, безґлуздим, дитячим, а також неприпустимим порушенням шкільних правил. Я завадив заняттю й забрав у своїх однокласників незамінний час для навчання. Усе через те, що не впорався тримати себе в руках. Сподіваюся, що жоден з вас не наслідуватиме мого прикладу. Я справді збираюся намагатися більше ніколи такого не робити.
Багато учнів тепер дивилися на Гаррі з урочистими, нещасними обличчями. Такі обличчя були б доречні на церемонії через втрату полеглого лідера. Серед молодших учнів Ґрифіндору взагалі не було помітно інших емоцій.
Доки Гаррі не підняв руку.
Він не підняв її високо. Можливо, це здавалося пустим жестом. Він точно не направляв руку в бік Северуса. Гаррі просто підняв руку до рівня грудей і легко клацнув пальцями. Цей жест більше бачили, ніж чули. Цілком можливо, що за вчительським столом його взагалі ніхто не помітив.
Ця позірна демонстрація непокори викликала несподівані усмішки молодших учнів та ґрифіндорців, безжальні зверхні насмішки від слизеринців і похмурі та схвильовані погляди решти.
Гаррі зберігав нейтральний вираз обличчя.
— Дякую, — сказав він, — це все.
— Дякую, містере Поттер, — сказав директор. — А тепер професор Снейп теж хоче дечим з нами поділитися.
Северус плавно підвівся зі свого місця за вчительським столом.
— Мені повідомили, — сказав він, — що мої власні дії зробили внесок у визнано неприпустиму лють містера Поттера, і під час подальшої дискусії я усвідомив, що забув, наскільки легко вразити почуття молодих та незрілих…
Залою прокотився гуркіт від придушених скриків. Багато людей одночасно похлинулися.
Северус провадив далі.
— Кабінет зіль та настійок — небезпечне місце, і я досі вважаю, що сувора дисципліна вкрай потрібна, проте відтепер я враховуватиму… емоційну хиткість… учнів четвертого класу й молодших. Моє зняття очок з Рейвенклову не скасовується, проте я відкликаю відпрацювання містера Поттера. Дякую.
З напрямку ґрифіндорського стола почувся єдиний сплеск долонь. Паличка Северуса опинилася в його руці швидше за блискавку, і “Квіетус!” приглушив правопорушника.
— Я все одно вимагатиму дисципліни й поваги від усіх учнів, — холодно сказав Северус, — і всі, хто легковажно ставитиметься до мене, пожалкують про це.
Він сів.
— І вам красно дякую! — радісно сказав Дамблдор. — Повертаймося до обіду!
І Гаррі, досі не виказуючи жодних емоцій, почав іти назад до рейвенкловського стола.
Вибухнули розмови. Чітко розібрати можна було два слова. Першим було “що…”, з якого починалися речення на кшталт “що це було…” і “що в біса…”. Другим було “Бруднозникс” — учні чистили себе, скатертину й один одного від випущених з рук та виплюнутих від подиву напоїв та їжі.
Деякі учні не криючись ридали. Професорка Спраут теж.
За ґрифіндорським столом, де на Гаррі чекав торт з пʼятдесят однією незапаленою свічкою, Фред прошепотів:
— Видається, Джордже, це на голову вище за наш рівень.
І від того дня, хай що Герміона намагалася довести іншим, у Гоґвортсі стало загальноприйнятим міфом, що Гаррі Поттер міг зробити абсолютно що завгодно, просто клацнувши пальцями.